Парламентські вибори в Угорщині наближаються – і угорська громада Закарпаття опинилася під пильною увагою світових медіа. Останні 10 років Будапешт звинувачує Київ у порушенні прав етнічних угорців. Це свого часу стало приводом заблокувати євроатлантичні зусилля України. RFI Українською з’ясовує, як живе угорська меншина Закарпаття, чого хоче і які має проблеми.

«Краще мовчки працювати»

П’ятнадцять років тому я вперше побував на музичному фестивалі Sziget, який щороку проходить у Будапешті. Грошей тоді ледь зібралося на квиток, тому про авіапереліт із Києва годі було й мріяти. Вирушив я залізницею через містечко Чоп і далі через кордон на Захід. А повертався я вже через Берегове. 

Тоді я думав, що західніше їхати Україною, то більше чути української мови. Тому був сильно здивований, відкривши для себе Чоп та Берегове. У мене досі збереглися нотатки, які я складав для статті у виданні, де тоді підпрацьовував: 

Молодь та дорослі, жінки та чоловіки, діти та старі – майже всі тут говорять угорською. Бабця на велосипеді угорською лає діряві дороги, школярі сперечаються про щось угорською на сходах місцевого будинку культури і навіть діти, що ледь навчилися ходити, белькочуть свої перші слова загадковою та непередбачуваною угорською мовою. 

Відтоді в цьому сенсі мало змінилося. У прикордонних із Угорщиною українських селах і містечках не так часто чути українську. Майже всі написи на адмінбудівлях дублюються угорською, а поруч з жовто-синіми стягами висять червоно-біло-зелені триколори.  

Плануючи теперішню поїздку до Ужгорода та Берегового, я хотів поспілкуватися з представниками осередків, де гуртується угорська громада: виші, театри, медіа. Але всі мені відмовили. Хтось формально листом, посилаючись на зайнятість. Хтось у неформальній бесіді пояснював, що побоюється публічності на тлі складних політичних відносин між Києвом та Будапештом. «Краще мовчки працювати, ніж давати інтервʼю», – сказала одна з моїх співрозмовниць.  

Громадський активіст, голова ГО «Українські угорці», етнічний угорець Крістіан Шкіряк зіткнувся з подібним ще на початку повномасштабного російського вторгнення. Допомагаючи іноземним медіа або шукаючи коментар для своїх соцмереж, він звертався із запитами до угорських спільнот, навіть до школи, у якій сам колись вчився. Але, згадує, усюди чув схожу відповідь: «Ми не хочемо давати ніяких коментарів, тому що українська влада може неправильно це зрозуміти». Іноді відмову аргументували тим, що західні, а надто українські медіа перекрутять їхні слова. А потім, резюмує Крістан Шкіряк, матеріали про цю школу з’являлися в державних угорських медіа.

«Я схиляюся до того, що є якась центральна політика відмежування від незалежних та західних ЗМІ. І, звісно, від українських теж», – вважає пан Шкіряк.

Тисячоліття разом

Про угорців на сучасному українському Закарпатті відомо принаймні з Х століття. Вони заселяли ці терени хвилями і до ХІХ століття вже становили значну частину місцевого населення.

Тривалий час цей регіон входив до складу різних форм угорської держави: від Угорського королівства у середні віки і до Австро-Угорщини, яка панувала тут до 1918-1919-го. Після розпаду імперії закарпатські українці проголосили злуку з УНР. Але об’єднатися в єдиній українській державі тоді не вийшло, і на наступні 20 років регіон відійшов під контроль Чехословаччини.

Увесь цей час українські політичні кола Закарпаття боролися за реальну автономію. А коли було демонтовано суверенітет Чехословаччини, оголосили про створення незалежної Карпатської України, яку очолив Августин Волошин. Але проіснувала нова держава лише кілька днів: у середині березня 1939-го більшість Закарпаття знову окупували угорці. До липня цього ж року вони встановили повний контроль над регіоном.

Угорська окупація змінилася радянською у жовтні 1944 року. Якийсь час Закарпаття мало суперечливий статус, але згодом було приєднано до тоді Української РСР.

Відносини угорців та українців на Закарпатті в різні часи складалися по-різному. Деякі українські історики кажуть, що панування Угорщини іноді супроводжувалося «мадяризацію» — спробами асимілювати неугорське населення регіону, переслідуваннями та преференціями для угорців.

Водночас у середні віки, навіть перебуваючи під владою католицької Угорщини, місцеві жителі Закарпаття (і інших частин великої держави) зберігали свою віру, мову та освіту. А представники інших, крім угорської, етнічних груп, зокрема й українці, могли отримувати державні посади, займатися суспільно-політичною діяльністю.  

Крім того, на підконтрольних теренах сучасної України Австро-Угорщина зводила залізниці, дороги та інші об’єкти інфраструктури. У багатьох містах та містечках заходу України досі можна почути, що «це ще австріяки побудували». Зазвичай так кажуть про щось якісне та довговічне.

Як влаштована угорська громада?

Нині на Закарпатті, за різними оцінками, проживають від 80 до 100 тисяч етнічних угорців. Але розподілені вони нерівномірно. Наприклад, у Берегівському районі угорцями себе називають 75% місцевих жителів. В  Ужгородському районі таких третина, у Виноградівському — чверть, а в Мукачівському – кожен десятий.

На Закарпатті є мережа освітніх закладів для угорської меншини. Наприклад, майже сімдесят шкіл, де всі предмети викладають угорською. Ще в двох десятках закладів регіону є угорськомовні класи.

Етнічне угорське населення Закарпаття має можливість навчатися рідною мовою і здобувати вищу освіту. Наприклад, в Ужгородському національному університеті (УжНУ) угорською викладають із 1962 року.

Нині при УжНУ працює Українсько-угорський навчально-науковий інститут, який готує переважно фахівців для угорськомовних шкіл Закарпаття. Важливо, що вони знають і угорську, і українську мови, – пояснює директор інституту Олександр Шпеник.

«Ми б дуже хотіли, щоб угорці вчилися на Закарпатті і залишалися на Закарпатті після закінчення навчання, – пояснює пан Шпеник. – А для цього необхідно знати не лише свою рідну мову, але й українську, оскільки ми живемо в Україні». У такому разі, додає він, випускник отримує багато можливостей професійно реалізуватися на Закарпатті.

Переважно угорською викладають у Закарпатському угорському університеті імені Ференца Ракоці ІІ у Береговому.

Цікаво, каже пан Шкіряк, що статус університету цей виш отримав торік – до 2025 року це було училище. «Тобто під час вже повномасштабної війни, під час всіх тих наративів, що Україна нібито притискає угорську спільноту, ми бачимо протилежне. Ми бачимо, як училище стає університетом», – пояснює він.

Угорську громаду Закарпаття представляють дві політичні сили: це Закарпатське культурне товариство угорців (KMKSZ) та Демократична партія угорців України (UMDSZ).

KMKSZ – найдавніша така організація, навколо якої угорці регіону об’єднуються ще з початку 1990-х. Товариство має тісні зв’язки з керівною нині в Угорщині партією «Фідес».

Демпартія угорців (UMDSZ) дотримується незалежної від уряду Віктора Орбана політики, має проєвропейські погляди та схильна до діалогу з українською владою.

На Закарпатті працюють також угорськомовні театри та медіа, етнічні угорці об’єднуються у спілки, громадські організації та інші спільноти. Важливим осередком гуртування угорської меншини тут залишається церква, службу в якій ведуть угорською.

Інституційна система угорців Закарпаття дуже розвинута, – резюмує Крістіан Шкіряк. – І ця система підтримується угорською державою. Але я все ж сказав би, що підтримується угорськими платниками податків

До 2017 року все було добре

«До 2017 року відносини між Україною та Угорщиною були, можна сказати, ідеальним і розвивалися у доброму напрямку, – вважає Олександр Шпеник. – Але в 2017-му прийняли закон “Про освіту”».

Цей закон, серед іншого, передбачав поступовий перехід на навчання державною мовою в середніх школах. Українська влада тоді не приховувала, що ініціатива спрямована передусім на дерусифікацію освіти. Це стало запитом часу після того, як Росія анексувала Крим та розв’язала гібридну війну на Донбасі. Тоді як у сотнях шкіл України досі викладали російською.

Крім того, закон не забороняв навчатися мовами нацменшин, а запроваджував «обов’язкове вивчення державної мови в обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство».

Але нацменшини в Україні, і не лише угорська, сприйняли цей закон критично. А Венеційська комісія рекомендувала збалансувати його.

«Це (закон. – Ред.) викликало дуже серйозний резонанс і негативні відгуки місцевої громади, – згадує Олександр Шпеник. – І Угорщина підтримала місцеву громаду. Бо, дійсно, згідно з тим законом, права національних меншин були суттєво обмежені».

Відтоді тривали переговори та консультації, і 2023 року Верховна рада ухвалила зміни до закону про освіту. Новий документ передбачав, що приватні виші зможуть самі обирати мову викладання серед мов ЄС, а також дозволяв використання мов нацменшин у класах. Але не російської.

«Ці зміни у великій мірі змогли виправити ситуацію, – вважає Олександр Шпеник. – І на державному рівні ми бачимо зацікавленість високопосадовців у вирішенні цих проблем».

«Ця (суперечлива. – Ред.) частина закону не вступила в силу. Тобто діти, як навчалися від першого до одинадцятого класу, так і навчаються зараз», – пояснює Крістіан Шкіряк.

Попри це офіційний Будапешт і надалі закидає Києву порушення прав угорської меншини в Україні.

«Шампанське відкриватимуть не в Будапешті»

RFI Українською детально розбирав, як і чому прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан зробив антиукраїнську риторику центральним інструментом своєї передвиборчої кампанії.

Це стосується не лише прав угорської меншини на Закарпатті, а й вступу України до ЄС та підтримання Києва в боротьбі з російською агресією. Але почалося все саме з мовної теми.

«З 2010 року Орбан активно розбудовував ідею “угорської нації поза кордонами”, – зауважує  аналітик Інституту центральноєвропейської стратегії та проєкту Re:Open Ukraine Віталій Дячук. – І українське Закарпаття, і румунська Трансильванія є частинами цієї конструкції. А мовний закон 2017 року та освітня реформа дали йому готовий привід для постійної конфронтації на ідеї захисту прав закордонних угорців».

Потужна прикордонна, компактно розміщена угорська спільнота – дуже ефективний інструмент створювати таку напругу, вважає Крістіан Шкіряк. Тут відносно легко можна розвивати наративи на кшталт «Україна вам нічого не дала, а тільки змінює закони і намагається вас асимілювати».

Але, переконаний пан Шкіряк, ця ініціатива зараз йде не з Будапешта, а з Москви.

Мені здається, що Фідес є підконтрольним Кремлю. І Кремль задає настрій. І я впевнений, що якщо Фідес залишиться при владі, то найбільша радість буде не в Будапешті чи в Дебрецені. Відкривати шампанське будуть у Москві. І, можливо, ще в деяких кімнатах Білого дому.

А от Віталій Дячук вважає, що Кремль тут виступає радше як підсилювач, а не генератор.

Російські тролі та пропагандисти через локальні провокації в основному підсилюють ті наративи, які вже запущені та сформовані. Єдине, що хронологічний збіг, вибірковість реакцій та синхронність між угорськими державними ЗМІ та проросійськими джерелами є надто систематичними, щоб бути випадковими,

– пояснює пан Дячук. У будь-якому разі, що ближче вибори в Угорщині, то більше з’являється свідчень про непублічні зв’язки між Будапештом та Москвою в питаннях протидії Україні.

Угорська ідентичність

«Реальність на Закарпатті виглядає інакше, – пишуть у своєму репортажі журналісти Deutsche Welle. – Серед угорців майже ніхто не скаржиться на обмеження прав національної меншини. Ознак нападів українських націоналістів на угорців знайти не вдається. (…) Тут не побачиш зафарбованих двомовних назв населених пунктів або вулиць».

Асимілювати угорця – це теж саме, що українцю вивчити за рік угорську мову, – зауважує Крістіан Шкіряк – Це неможливо. Угорська ідентичність настільки потужна та історично сильна, що її неможливо зруйнувати

Пан Шкіряк згадує своє навчання в одній із угорськомовних шкіл Ужгорода і каже, що там завжди зберігали угорську ідентичність та приналежність до угорської нації.

«І це не є погано, – каже він. – Навпаки, зберігання ідентичності – це норма європейської демократичної держави».

«Ми не розділяємо людей за національною ознакою, – продовжує Олександр Шпеник. – Ми дивимося по тому, чи це хороша людина, чи погана».

Водночас простір для протистояння між українцями та угорцями може створювати брак інформації одне про одного, – вважає Крістіан Шкіряк. А цей вакуум виникає передусім через проблеми з інтеграцією. У людей, які гірше інтегровані в українське суспільство, може виникати враження, що Україна їм «нічого не дала». Натомість головним джерелом інформації для них є угорські медіа, часто підконтрольні партії «Фідес».

«Сказати, що українська держава робить усе (для угорської спільноти — Ред)? Та ні, варто робити більше, намагатися знайти спільну мову, упроваджувати спільні проєкти культурного та мовного обміну», — каже пан Шкіряк. Але додає, що інтеграція в українське суспільство неможлива без розуміння України загалом і принаймні базового знання української мови.

Головною проблемою регіону Олександр Шпеник вважає масовий виїзд молоді.

«Дуже багато дітей після школи їдуть на навчання за кордон. І передусім саме через війну», – каже пан Шпеник.