Тарас Чмут, який очолює фонд “Повернись живим”, що  комплексно забезпечує Сили оборони України майном, починаючи від автівок і до гранатометів, а також впроваджує навчальні проєкти для військових дав підсумкове інтерв’ю в кініці року УП.   Серед багато різних питань вони поговорили про мобілізацію. “Звістка” зробила акцент саме на цьому.

Чмут вважає, що Росія добирає армію грошима і примусом, тоді як в Україні проблема — у запізнілих рішеннях і комунікації. Він закликає перейти до управління мобілізацією на основі даних і чесно назвати масштаб проблеми.

“Росіяни купують і пакують, – говорить Тарас Чмут про мотивацію ворога. – Вони купують людей грошима, а ті йдуть, знаючи, що скоріш за все не повернуться. Але іншого шансу в житі отримати такі кошти, вийти з кредитів, купити житло, роздати борги, купити “Ладу” чи ще щось у них не буде. І вони йдуть. Бо їхнє життя нічого не вартує. З іншого боку, росіяни пакують силою людей у великих об’ємах обіцянками, обманами, затягуванням, і вони мають свої 30 тисяч на місяць – інколи менше, інколи більше. Маючи 140 мільйонів населення, де плюс-мінус 10 мільйонів нічого не вартують, можна собі таке дозволяти”.

На його думку, ми маємо діяти інакше. І тут держава не зробила вчасно все, що потрібно для того, щоб не допустити спочатку провалу мобілізації, а потім змінити це в позитивний бік. Тому ми зараз бачимо ситуації, де на військовослужбовців ТЦК та СП нападають, а в коментарях сотні реальних людей радіють цьому. Він не знаю, як це охарактеризувати навіть. Що дивно, але й самі військові не люблять ТЦК та СП.

Бойові комбати, величезна кількість комбригів у спілкуванні з десятками людей говорять, що не люблять ТЦК та СП (Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). І це ж якась аномалія, бо мобілізація призначена для поповнення потенціалу на полі бою, для поповнення втрат для ведення війни.

“Не буде мобілізації – буде капітуляція, – акцентує він. –  Капітуляція нікому не треба в Україні, бо після неї буде наступна мобілізація, але вже в російську армію. І там усі м’ясники. Ми ж це бачимо на території Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської областей, де людей, які не виїхали, мобілізували і кинули в бій. І це якась тотальна проблема, про яку ми не хочемо ні говорити, ні сприймати її. Бо відповідає за мобілізацію верховний головнокомандувач, реалізує її Кабінет міністрів, а далі уже ідуть міністерства, органи місцевої влади, і десь там знизу Сухопутні війська, під якими чомусь знаходяться ТЦК та СП. А в нас прийнято звинувачувати військових у поганій мобілізації. Так військові десь там на дні списку відповідальних”.

Немає звернень, де була б присутня якась щира розмова з громадянами на цю тему. Це не у фокусі пріоритетів. Немає розуміння важливості цього питання, бо немає бажання з ним щось робити, тому що це політично токсичне питання. А ми ж наче уже у вибори граємося. Тому тепер важливо не поле бою, а вибори, рейтинги.

Чмут підкреслює, що у цьому світі можливо все, але не все зразу. Перший крок – це визнати реальний стан справ і цієї проблеми. І почати хоча б осмислювати її, досліджувати її і розуміти, що з нею реально зробити, що вже пізно робити, а що можливо. Ми ж не знаємо реального стану справ, ні реальних цифр, ні причинно-наслідкового зв’язку. Є гіпотеза, що треба мобілізовувати менше, але якісніше. Є гіпотеза, що треба зменшити об’єм бронювання. Є гіпотеза про те, що треба залучати представників інших силових структур до мобілізації.

Є багато варіантів, що можна робити. Жоден із них не є популярним для суспільства, а суспільство – це виборці. Тому ми вертаємося на точку старту. Слід вчитися приходити до управління держави, спираючись на дані, а не емоції і вподобання окремих персоналій “Давайте вчитися приходити до управління держави, спираючись на дані, а не емоції і вподобання окремих персоналій”.

“Я прихильник того, що перед тим, як щось робити, треба про це подумати. От перед тим, як щось робити з мобілізацією, давайте проведемо хоча б якесь адекватне дослідження, що ми хочемо, і що по факту відбувається. А потім з цього будемо робити якісь висновки, приймати рішення, а не просто комусь щось сподобалося – і ми роздали грошей або запустили якусь реформу, або прийняли черговий закон. Давайте вчитися приходити до управління держави, спираючись на дані, а не емоції і вподобання окремих персоналій”, – підкреслює Тарас Чмут.

Також читайте: Фейкова мобілізація: на Івано-Франківщині судитимуть працівника ТЦК