В умовах повномасштабної війни військова форма стала не просто елементом одягу — вона перетворилася на символ служби, ризику, відповідальності й втрат. Саме тому питання, чи доречне носіння військової форми цивільними, викликає потужні суспільні емоції і нерідко стає приводом для скандалів.

Наразі в Україні це питання знову опинилося в центрі обговорень — через дискусію між військовою Євою Тур та волонтеркою Аллою Мартинюк.

Конфлікт Єви Тур та Алли Мартинюк: чому це стало суспільною точкою напруги

У своєму дописі у Facebook військова та парамедикиня Єва Тур детально розповіла про конфлікт, що виник між нею та волонтеркою Аллою Мартинюк. Причиною стала критика Тур на адресу Мартинюк через її появу у бойовій сорочці — елементі однострою, призначеному для військових і створеному для носіння під бронежилетом або плитоноскою.

Єва Тур пояснила, що зробила два стримані коментарі: «Алло, а чому ти у бойовій сорочці?» та уточнила, що Мартинюк є цивільною особою. Після цього, за її словами, вона отримала хвилю образ та агресивних повідомлень — як у коментарях, так і в приватних листуваннях.

Хейт і сексистські образи: коли цивільні атакують військових

У дописі Тур наводить скриншоти повідомлень, які надходили їй та її друзям від прихильників Мартинюк. У них Єву називали образливими, принизливими та сексистськими словами, заперечували її військові заслуги та поширювали особисті образи. Вона наголосила:

«Я бачила багато сексизму та мізогінії від росіян, але коли українські цивільні жінки називають військову “повією” — це вже поза межею».

Тур також звернула увагу, що деякі з тих, хто її ображав, самі публікували фото у військовій формі, однак їхній статус — військові вони чи волонтери — був незрозумілим.

Волонтерство, етика і межі відповідальності

У своєму зверненні Єва Тур наголошує: проблема не у персоналіях, а в розмитті меж між волонтерством і службою. Допомога армії, підкреслює вона, не дає права принижувати військових, оцінювати їхню «справжність» або публічно вирішувати, хто «достойний» носити форму.

«Є волонтери, які працюють тихо й чесно. А є ті, для кого допомога армії — це інструмент самозвеличення».

Тур також зауважує, що волонтерська робота — це внесок у власну ж безпеку цивільних, а не персональний подарунок військовим. І зазначає, що ні кількість закуплених турнікетів, ні активна публічність не дають моральної переваги над тими, хто служить.

Нагородна зброя та питання прозорості

Окремо Єва підняла тему нагородного Glock, який має Мартинюк. Тур підкреслила, що офіційної інформації про підстави для нагородження у відкритому доступі немає, а публічна діяльність вимагає прозорості.

Повага до військових: де проходить межа між підтримкою і самозвеличенням

Тур також нагадала про попередню резонансну заяву Мартинюк (на той момент — позаштатної помічниці Головнокомандувача ЗСУ), яка в ефірі радили матерям «не впадати в істерію», бо «всі ми колись помремо». Єва підкреслила, що за 11 років війни сама Мартинюк служити не пішла, але часто носить форму у тилу, що створює дисонанс.

«Хочеш носити форму — іди служи»

Також Тур закликає до базової етики, яка, на її думку, мала б бути очевидною:

«Хочеш допомагати — допомагай.
Хочеш носити форму — іди служи та воюй.
Хочеш ображати військових — не прикривай це волонтерством».

Вона подякувала військовим, які стали на її захист у коментарях, зазначивши, що значну частину коментарів на її підтримку Мартинюк згодом видалила.

Позиція Алли Мартинюк: реакція на критику та пояснення

Волонтерка Алла Мартинюк опублікувала на своїй сторінці у Facebook допис, у якому відреагувала на критику щодо носіння військового камуфляжу та бойової сорочки. Вона заявила, що не вважає ситуацію конфліктом і закликала до «єдності та стриманості» у час війни.

Мартинюк зазначила, що їздить у прифронтові райони у формі та екіпіруванні, оскільки вважає це необхідним з міркувань безпеки. Вона наголосила, що, на її думку, не заслужила хвилю негативу й образ, які з’явилися після критики з боку військових та їхніх прихильників.

Коментуючи ситуацію з Євою Тур, Мартинюк повідомила, що спершу «не знала, хто така Єва», і сприйняла її запитання у коментарях як різкі. Вона стверджує, що отримала у відповідь хвилю критики, а деякі коментатори, за її словами, «копали болючі теми» та прагнули «знищити її репутацію». У дописі Мартинюк підкреслила, що не є ворогом військових і вдячна їм за службу.

Також вона зазначила, що волонтерська допомога не робиться заради вдячності, а її метою є підтримка захисників і дітей, які постраждали від війни. Мартинюк заявила, що й надалі продовжить свою діяльність і «захищатиме свій дім, дітей і себе», та закликала всіх учасників дискусії «не гризти одне одного словами», оскільки це, на її думку, грає на руку ворогу.

Ця історія ілюструє набагато більше, ніж просто особистий конфлікт.

 Вона оголює більшу проблему — відсутність чітких суспільних меж того, що можна, а що недоречно робити цивільним у військовій формі. 

“Звістка” спробувала розібратися, що саме регулює українське законодавство в цій сфері.

Законодавче регулювання: що дозволено, а що заборонено цивільним

В Україні носіння військової форми цивільними особами регулюється, але з нюансами:

• У коментарі для Tvoemisto.tv адвокат Олег Мицик пояснив, що  носіння військової форми із знаками розрізнення військовослужбовців Збройних Сил України або інших військових формувань є адміністративним порушенням. Це передбачено статтею 186-8 Кодексу України, яку запровадили 6 червня 2019 року. З цього часу до неї не вносили змін.
• Стаття «Незаконне носіння військової форми одягу із знаками розрізнення військовослужбовців» передбачає, що носіння військової форми із знаками розрізнення військовослужбовців Збройні Сили України або інших військових формувань особами, які не мають на це права, — тягне за собою попередження або штраф від 150 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (орієнтовно від 2 550 до 3 400 грн) із конфіскацією форми. 
• Юристи уточнюють: відповідальність настає лише коли військова форма має саме знаки розрізнення(погони, шеврони, емблеми) і її носить особа без права носіння цих знаків.

Отже, юридично: носіння військової форми цивільними не заборонено повністю, але регулюється — особливо коли мова про форму з військовими знаками. Наявність самої форми без знаків часто не є підставою для покарання.

Однак навіть чіткі норми закону не знімають етичної напруги. Бо питання носіння форми — це не лише про штрафи. Це про довіру, повагу та досвід людей, які щодня ризикують життям. Саме тому важливо почути, як цю ситуацію бачать військові, волонтери та ті, хто працює поруч із армією.

Позиції військових та волонтерів: чому форма — це не стиль, а статус

Закон — це одне, а етика, символіка та ставлення в суспільстві — інше. Як сприймають це носіння військової форми цивільними люди, які на передовій чи активно працюють із армією?

• Волонтерка Вікторія Хамаза, яка працює з амуніцією на фронті, у коментарі для Суспільного зазначає:
  «Для мене це дуже принципово. Від початку війни я себе не позиціоную як військова людина. Я — волонтер. Мій одяг підбирається відповідно до умов. Цивільний має ходити у цивільному одязі, а військовий – у військовому».
• Солдат Олександр Портнов, який воював у складі ЗСУ (АТО + повномасштабне вторгнення), прокоментував:
  «Носити форму ЗСУ можуть тільки мобілізовані солдати … Якщо людина носить військову форму, затверджену в армії, але не належить до неї, то до неї будуть питання. … Це більше моральний фактор». 
• “Люди кров’ю заслуговують цю форму, мені завжди було неприємно її носити. Неприємно дивитись навіть, коли волонтери так одягаються. Я розумію, вони допомагають і все таке. Я сама багато допомагала, і в мене були одні-єдині штани, які я надягала, бо на той час більше нічого не могла вдягнути. Вони найбільш зручні. І те, штани були більш як мілітарі стиль, а не військова форма». – погоджується бойова медикиня Надія Біла у коментарі для “Люк”
• У цій же статті наведено такий коментар:
  «Цивільну особу можна відрізнити від військового під час першого спілкування. … Людина, яка одягла військову форму та приписує собі участь в бойових діях — аморальна. І це сприймається дуже погано».

Зі слів самих військових і волонтерів зрозуміло: питання форми виходить далеко за межі стилістики чи особистого вибору. Воно має глибокі символічні та безпекові виміри, які варто окремо проговорити.

Етичні й безпекові ризики цивільних у військовій формі

Символіка і довіра

Військова форма означає участь у службі, обов’язках, ризику. Коли цивільна людина носить її без підстави, це може створювати фальшиве враження, що вона має ті ж права чи статус, що і військовий. Як зазначає Олександр Портнов:

«Носити форму ЗСУ можуть тільки мобілізовані солдати … Якщо людина носить військову форму … але не належить до неї, то до неї будуть питання». — пише «Люк»
Це підриває моральний аспект: праця військових стає «одягом», який може носити хто завгодно.

Ризик безпеки та правового порядку

Цивільні у військовій формі можуть бути сприйняті як представники влади або військових. Це створює ризики: від плутанини серед населення до можливого зловживання (наприклад, шахрайства). 

Адвокат Олег Мицик наголошує, що в умовах війни, яка триває з 2014 року й особливо від початку повномасштабного вторгнення, самовільне використання військового одягу ЗСУ несе серйозну суспільну небезпеку. Він нагадав, що були непоодинокі випадки, коли люди, незаконно вдягнувши форму військовослужбовців, шахрайським шляхом «вибивали» гроші нібито на потреби армії або використовували такий одяг для інших кримінальних дій — від шахрайства (ст. 190 КК України) та незаконного позбавлення волі (ст. 146 КК) до проникнення в житло (ст. 162 КК) чи самоправства (ст. 356 КК). Попри це, через прогалини в законодавстві суди здебільшого кваліфікують такі дії лише за ч. 1 ст. 353 КК України.

Він також додав, що право на носіння військової форми втрачають військовослужбовці після звільнення зі служби, а також особи, засуджені за дезертирство або самовільне залишення військової частини.

Етичні стосунки  між військовими і цивільними

Для військовослужбовця форма — результат служби, дисципліни, ризику. Якщо цивільна людина носить ту саму форму з мотивами стилю, фотосесії, відеоблогів — це створює дисонанс. 

Носіння військової форми цивільними також може спричинити обурення серед військових або їхніх родин: образ військового стає менш захищеним символом.

Аби оцінити масштаби проблеми, достатньо подивитися на резонансні випадки останніх років — коли цивільні вдягали військовий піксель для розваги, фотосесій чи публічного іміджу. Один з таких інцидентів викликав широкий суспільний резонанс.

Кейс Баришевського: піксель як маскарад

У мережі обговорювали блогера Олега Баришевського, який публічно одягнув форму ЗСУ на Геловін і потрапив під хвилю критики:
Блогер Олег Баришевський прийшов на вечірку у військовому «пікселі», зробив серію фото й відео та опублікував їх у своєму Instagram. Після цього в мережі розгорнулася хвиля критики.

Боєць із позивним «Віцик» відреагував публікацією: він розмістив фото Баришевського поруч із власними знімками з фронту. На одному з цих кадрів — його аптечка, забруднена кров’ю побратима, який загинув у нього на очах у Покровську.

«Перше фото — це моя аптечка, і вона в крові мого друга, який загинув на моїх очах у Покровську», — написав «Віцик».

Військовий гостро розкритикував використання форми як елементу розваги, підкресливши, що для бійців вона має зовсім інше значення.

«Піксель — не костюм, не стиль, не хайп і не прикол на Гелловін. Це форма, в якій ми носимо на руках 300-х і 200-х. Ти в ньому танцюєш — ми в ньому гинемо. Ти в ньому пробуєш коктейль — ми в ньому ловимо останнє повітря», — зазначив він.

На кадрах, які обурили військових, Баришевський «віддає честь» і спеціально вимазує обличчя брудом «для реалістичності».

«Ти вдягнув її на свято, щоб отримати увагу, а хтось у ній отримав кулю, уламок, шрам або гробову дошку», — додав «Віцик».

Форма як символ і відповідальність

Наведені приклади демонструють: для українського суспільства військова форма давно перестала бути одягом. Це символ служіння, межа між тилом і фронтом, між ризиком і безпекою.

Саме тому будь-які спроби цивільних «приміряти» форму без відповідного статусу щоразу викликають обурення й недовіру. І поки триває війна, питання етики буде не менш важливим, ніж питання закону.

Суспільство має право вимагати чіткої позиції щодо мілітарних символів, а держава — оновити законодавство, щоб захистити не тканину, а зміст, який за нею стоїть. Бо форма — це не мода. Це частина ціни, яку країна платить за життя і свободу.