Оздоблював палац президента Узбекистану: 38 років професійно займається керамікою майстер із Рівного
Глину він копає сам — біля дому на Боярці у Рівному. З неї створює яйця із секретом усередині, який можна дізнатися, лише розбивши виріб. 64-річний майстер Леонід Гринбокий 38 років професійно займається керамікою. За цей час встиг попрацювати над палацом президента Узбекистану, оздобити станції метро та навчити кілька тисяч дітей у художній школі. Цієї Пасхи його руки ліпили для морської піхоти — бригади, де служить його донька. Вісімнадцята історія проєкту “Власноруч”, пише Суспільне.
“Ніколи не сідаю працювати з поганим настроєм”
“Я Леонід Гринбокий, мені 64 роки. Знаходимося ми у стінах Рівненської дитячої художньої школи у класі скульптури, де ми з дітками ліпимо об’ємно-просторову пластику. Тут ми з вами зліпимо декоративне яйце, яке присвячене морській піхоті України.
Так сталося, що колись у дитинстві я мріяв стати піхотинцем, але мою мрію втілила донька, яка служить у 39 бригаді морської піхоти. Я вирішив до Пасхи, яка була нещодавно, подарувати такий виріб хлопцям і дівчатам, щоб трішки підняти їм настрій. До слова, я теж ніколи не сідаю працювати з поганим настроєм”.
“Глина в мене наша рівненська, рідна”
“Я взяв емблему морської піхоти, переніс її на скло. Зробилася опалубка на цю емблему і залили рідким гіпсом. Ми отримали ось такий зліпок. Хочу сказати, що глина в мене в руках наша рівненська, рідна. Накопана на Боярці, де я і мешкаю. Трішки на Боярці, трішки хотинської, і трішки додав слов’янської глини, тому що вона цікава і гарна за кольором”.
“Перший виріб зробив у дитинстві, коли пас корову”
“Глина мене зацікавила ще у дитинстві, коли я проживав у селі П’ятигори, це Здолбунівський район, у дідуся з бабцею. Коли я пас бабціну корову — гаджетів не було, і не було де залипати, але завжди мав з собою перочинного ножа. Потрапила мені до рук якась палиця, і я вирізав першу “дулю”. Це був мій перший виріб. Коли я приніс його додому, дід похвалив і сказав: «Сину, ти класно це зробив».
Мама завжди мене сварила, тому що у дворі було 10–15 хлопців, комусь треба було вирізати пістолет, комусь автомат. Тоді хлопчики грали у війну, а вона тепер, на жаль, до нас прийшла. Різалися пальці, проколювалися руки, але це був досвід — я навчився робити щось своїми руками”.
“Працюю керамістом майже 38 років”
“Займаюся цим, мабуть років 55, якщо брати дитинство, а як художник-кераміст — інститут декоративно-прикладного мистецтва я закінчив у 1988 році. Після закінчення поїхав за розподілом у місто Ташкент, де і продовжив із знаними художниками освоювати кераміку. Були зроблені станції метро, палац президента Карімова. На жаль, я там не був 30 років, і не знаю, яка доля тієї кераміки.
До художньої школи я прийшов у 1996 році. Викладаю рисунок, живопис, композицію, скульптуру. Я не вважаю себе якимось крутим перцем. Я художник, який просто працює саме на цій ниві, навчає дітей і робить кераміку. Мій продукт за майже 30 років – це не тільки мій, це загалом заслуга всього колективу художньої школи — декілька тисяч діток, які стали вже в дорослому житті майстрами, художниками, архітекторами”.
“Перевірити можна тільки тоді, коли яйце розіб’ється”
“Беремо шмат глини, беремо відтиск від гіпсової форми, кладемо на стіл і мнемо пальцями, щоб відтиск перейшов на глину. Зайві шматочки обрізаємо і так виймаємо основу. Тоді кладемо форму яйця. Я її ліпив сам або брав страусине яйце і з нього знімалася форма. Легенько притискаємо — і отримуємо основу виробу. Обрізаємо зайву глину. В середині цих яєць написані гарні слова. Що саме? Перевірити можна тільки тоді, коли яйце розіб’ється. Але я вам розкрию секрет, що там написано – «Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Славимо Його! Щастя, здоров’я, радості, добра, достатку, любові і Божої ласки».
У другу половинку додаю побажання: «Нехай щастить. Хай щастя множиться, по добрих справах хай Господь дає! Слава Україні! Героям Слава! Перемоги над м*скалями!».
Щоб дві половинки стали одним цілим, використовуємо шлікер — це глина, розведена до стану сметани. Акуратно промазуємо, щоб добре склеїлося, і стежимо, щоб нічого не пошкодити. Після цього заготовка деякий час стоїть. Гіпс забирає вологу, і яйце трохи зменшується — тоді його можна зняти з форми. Далі йде робота творча. Беру звичайний загострений олівець — і вся фактура на декоративних яйцях зроблена саме так”.
“Коли я пишу “Гринбокий” — згадую батька і діда”
“Спочатку свої вироби я руками підписував, олівцем чи стекою “Г. Л. П.” — Гринбокий Леонід Петрович. А потім я вирізав з дерева такий зворотний штампик. І зараз таким чином я позначаю свою роботу. Коли я пишу “Гринбокий” на тому ж яйці, обов’язково згадую свого батька, якого вже немає, згадую діда.
Знаю, що керамічні яйця робить один автор на Закарпатті, бачив це у фейсбуці. І робить жінка з міста Вінниця, пані Людмила, якій у цьому році виповнилося 80 років. Свої яйця я почав робити орієнтовно 20 років тому. Я побачив, що була знайдена писанка при розкопках у Києві. Я не можу сказати точно, де саме, але це було маленьке яєчко-брязкальце, якому було близько 1000 років”.
“На виготовлення одного яйця йде близько трьох годин”
“На виготовлення одного яйця йде близько до трьох годин. Зараз виріб я прикрашаю — солярним знаком, але він трішки геометричний. Після цього я беру пензлик, і ним повністю покриваю все яйце коричневою глазур’ю. Потім губкою і все акуратно протирається. Потім треба, щоб яйце пролежало два дні, підсохло. Тоді з’являється своєрідний звук. Далі – випал. У такій муфельній печі кераміка випалюється три-чотири години. Після випалу – виріб готовий”.
“Мої вироби роз’їхалися по світу — і допомагають там, де це потрібно”
“Покажу декілька робіт, які залишилися. Бо до свого щастя, я – той художник, у якого майже немає своїх робіт вдома.
Донька у мене пише пісні і виконує їх під гітару, її запрошують у різні країни. Вона побувала з концертами в Англії, Італії, Іспанії. А я як тато завжди пропонував: «Доця, може тобі потрібно щось на сувенір?». Вона залюбки брала з собою мої вироби.
Таким чином мої роботи потрапили в Італію, в українське посольство у Римі. В Іспанію волонтерами було відправлено до 15 робіт і продано на аукціоні. Морська піхота відправила вироби до Норвегії.
Перші два яйця були продані за 1000 норвезьких крон. Це радує, бо ці гроші не для моєї кишені — вони підуть на закупку дронів, на те, що потрібно хлопцям і дівчатам на передку.
І на завершення хочу сказати, показуючи одну з фігурок – щоб ця мавпа в кремлі зчахла”.
