Подружжя писанкарів з Тернопільщини Юрій та Леся Цікало понад 40 років пишуть писанки металевим пером. За цей час їхні роботи експонували на виставках в Україні та за кордоном. Юрій Цікало розповідає, що вони з дружиною мають спільну мрію — відкрити власний музей писанкарства на Тернопільщині, повідомляє Суспілне.
За словами Лесі Цікало, першу писанку їй допоміг створити чоловік:
“Свою першу писанку я написала після того, як побачила по телевізору, показували писанки. Я сказала Юрі, що бачила писанки і вони такі гарні. Він відповів, що вміє писати, показав мені. Першу писанку я побачила вживу ту, яку написала”.
Замість традиційного писачка — старе металеве перо. Ним Юрій та Леся Цікало понад 40 років створюють свої роботи. У їхній колекції є архаїчні трипільські спіралі, геометрія та класичні орнаменти, сказав Юрій Цікало:
“В нас ви не побачите розплавленого воску чи писачків, пишемо звичайними перами. Ними колись писало наше покоління в школах. Мама і бабуся навчили мене створювати писанки пером. А от моя дружина — моя учениця”.
Леся Цікало розповіла, що отримує задоволення під час створення писанок:
“Це моя віддушина, моя радість, моє життя. Спочатку орнамент покривається воском, а коли його розтоплюєш, то бачиш результат, писанка ніби народжується”.
Процес писанкарства починається з підготовки яйця. Його видувають, промивають і роблять розмітку. Леся розповіла, що ділить яйце на вісім частин і лише тоді починає втілювати задум. Наступний крок — нанесення воску пером: усе, що покрите ним, після фарбування залишається тим же кольором. Кольори рухаються від світлого до темного. Фінальний етап — знімання воску.
Леся Цікало каже, що захоплюється класичними українськими символами. Її улюблений — сонце. Юрій надає перевагу геометричним візерункам і трипільським мотивам.
У подружжя є мрія – музей писанкарства на Тернопільщині. Юрій Цікало зазначив, що вони з дружиною вирішили більше нічого не продавати і не дарувати. Усі писанки, які встигнуть написати, — для майбутнього музею:
“Ми дуже хотіли б, щоб наша мрія здійснилася, щоб усі писанки — скільки ще можемо написати, 600, 700, 1000 — ми хочемо, щоб все це дісталося цьому музею писанкарства. Хочемо, щоб музей був не тільки для нас. Щоб він охоплював всіх писанкарів області, тому що є в нас талановиті молоді люди, які пишуть писанки”.
