Масові протести в Ірані знову охоплюють десятки міст. На вулиці виходять люди, обурені зростанням цін і падінням рівня життя, але в центрі цієї хвилі знову опинилися жінки. Для багатьох іранок протест — це не політичний жест, а спроба повернути контроль над власним життям і тілом у країні, де системний утиск прав жінок закріплений у законодавстві після Ісламської революції. Як розгорталися ці події — від особистих історій і символічних актів непокори до економічних вимог і силової відповіді влади — далі в статті.
З чого почалися масові протести
Хоча Іран неодноразово переживав хвилі соціального невдоволення, найгучніші масові протести останніх років мають чіткий і персоніфікований початок.
У вересні 2022 року в Тегерані померла 22-річна Махса Аміні після затримання так званою «поліцією моралі». Причина затримання — «неправильне носіння хіджабу». Родина та свідки заявили про побиття; влада ці твердження заперечувала, однак міжнародні розслідування вказали на відповідальність силовиків.
Про це зокрема повідомляли BBC та Незалежна місія ООН з розслідування порушень прав людини в Ірані
Смерть Махси Аміні багато правозахисників і дослідників називають точкою неповернення для протестного руху в Ірані. Жінки вийшли на вулиці першими, публічно знімаючи хіджаби, а згодом до них приєдналися чоловіки, студенти, робітники, вчителі.
Гасло “Woman, Life, Freedom” («Жінка, життя, свобода») перетворилося на загальнонаціональний символ протесту.
Протести не обмежилися спонтанною реакцією на одну подію і стали продовженням багаторічного протистояння між суспільством і владою.
Як локальні акції переросли у загальнонаціональний рух
Протести розвивалися поетапно:
- спочатку — локальні жіночі акції;
- далі — жорсткі розгони та перші загиблі;
- після цього — поширення протестів на десятки міст;
- відключення або обмеження інтернету, яке влада використовувала для ускладнення координації протестів;
- приєднання професійних і студентських спільнот.
Human Rights Watch задокументувала використання бойових набоїв проти цивільних
За даними правозахисників, загинули сотні людей, тисячі були заарештовані, серед них — жінки та неповнолітні.
Історичний контекст: яким було життя жінок до Ісламської революції
До 1979 року Іран був світською державою з авторитарним режимом, але з курсом на модернізацію. Права жінок були обмеженими, проте суттєво ширшими, ніж після революції.
До Ісламської революції:
- хіджаб не був обовʼязковим;
- жінки мали виборче право з 1963 року;
- діяли реформи сімейного права (Family Protection Law 1967 і 1975 років);
- жінки працювали суддями, адвокатками, депутатками;
- мінімальний вік шлюбу був значно вищим, ніж після 1979 року.
Ці факти узагальнює Encyclopaedia Britannica
Дослідники наголошують: попри нерівномірність змін, держава на законодавчому рівні розширювала права жінок, хоч і у межах авторитарної модернізаційної політики.
Після 1979 року: значне звуження прав жінок, зафіксоване в новому законодавстві
Після Ісламської революції нова влада запровадила шаріат як основу законодавства. Це призвело до державного контролю над поведінкою та зовнішнім виглядом жінок, закріпленому у законі. Для кількох поколінь іранських жінок Ісламська революція означала не лише зміну влади, а різку зміну повсякденного життя — від одягу до можливості вирішувати власну долю.
Ключові зміни після 1979 року:
- обовʼязковий хіджаб (з 1983 року);
- кримінальна відповідальність за «порушення норм моралі»;
- скасування реформ сімейного права;
- зниження мінімального віку шлюбу;
- обмеження у спадкуванні, розлученнях, опіці над дітьми;
- заборона жінкам обіймати низку посад у судовій системі.
Human Rights Watch та Amnesty International регулярно фіксують ці обмеження
Жінки, за яких Іран вийшов на вулиці
Махса Аміні
Махса Аміні вийшла з дому звичайного дня і не повернулася. Її затримали у вересні 2022 року в Тегерані — під час поїздки з рідного міста. Поліція моралі заявила, що вона неправильно носила хіджаб. Очевидці розповідали про побиття, хоча влада це заперечувала. Невдовзі дівчина знепритомніла, її доправили до лікарні, де за кілька днів вона померла.
Її смерть стала поштовхом до протестів, які спочатку почалися в рідному місті Аміні, а згодом охопили всю країну. Люди виходили на вулиці не лише через її загибель, а через страх, який багато жінок упізнали як власний.
Влада відповіла силовими методами: обмежувала доступ до інтернету, розганяла акції протесту, затримувала учасників. Попри це люди продовжували виходити на вулиці — протести охопили різні міста й соціальні групи.
Для багатьох іранських жінок смерть Махси Аміні стала сигналом, що навіть формальне дотримання правил не гарантує безпеки. Затримання поліцією моралі, яке завершилося її загибеллю, привернуло увагу до системних ризиків, з якими жінки стикаються щодня.
Насрін Сотуде
Насрін Сотуде — іранська правозахисниця й адвокатка, яка роками працювала з жінками, затриманими за порушення обов’язкових правил носіння хіджабу. Вона представляла їх у судах, оскаржувала вироки та публічно говорила про зловживання з боку силових структур і судової системи.
Сотуде не брала участі в протестах на вулицях — її робота полягала в юридичному захисті. Саме це й стало підставою для переслідування. Владу не влаштовувала не її публічна позиція, а сам факт того, що жінки отримували адвокатку, готову доводити незаконність арештів і покарань.
Її неодноразово затримували, а згодом засудили до багаторічного ув’язнення за звинуваченнями, пов’язаними з «підривом державної безпеки». Для багатьох іранок ця історія стала показовою: навіть спроба діяти в межах закону й захищати себе через суд може завершитися втратою свободи.
Міжнародні правозахисні організації, зокрема Amnesty International, неодноразово вимагали звільнення Насрін Сотуде, називаючи її справу прикладом переслідування за професійну діяльність.
«Дівчата з вулиці Енгелаб»
Так назвали жінок, які почали публічно знімати хіджаб і мовчки стояти з ним у руках на вулиці Енгелаб у Тегерані. Це
були поодинокі, добре помітні жести — радше знак особистої незгоди, ніж спроба влаштувати акцію протесту.
Багато з цих жінок затримували майже одразу. Деяких засудили до реальних тюремних строків за звинуваченнями в «порушенні громадського порядку» або «пропаганді проти держави». Правозахисні організації наголошували: покарання були непропорційними, а самі справи — показовими.
Для багатьох іранок ця історія стала особливо промовистою. Йшлося не про масові виступи чи насильство, а про тиху, індивідуальну форму спротиву, за яку держава відповіла кримінальним переслідуванням. Це дало зрозуміти, що навіть одиночний жест незгоди може мати серйозні наслідки.
Про «дівчат з вулиці Енгелаб» писали міжнародні медіа, звертаючи увагу на те, що ці жінки стали символом протесту без слів — і водночас прикладом того, як жорстко система реагує навіть на мирні прояви непокори.
Реакція силових структур
Іранська влада використовує поліцію, спецпідрозділи, Корпус вартових Ісламської революції та загони «Басідж». Правозахисні організації повідомляють про масові арешти, тортури, показові судові процеси та смертні вироки.
Amnesty International зафіксувала численні випадки катувань і згвалтувань затриманих жінок
Від прав жінок до економіки: як протестувальники знову вийшли на вулиці
На тлі тривалих репресій і суспільного напруження в Ірані спалахнула нова хвиля протестів, цього разу — з чітким економічним приводом. Люди вийшли на вулиці через стрімке зростання цін і різке падіння курсу національної валюти — ріала.
Як повідомляє Reuters, акції протесту охопили західні регіони країни, а також Тегеран, центральні області й південну провінцію Балусистан. Найгостріші сутички зафіксували саме на заході Ірану. Влада заявляє про готовність до економічних поступок, однак паралельно застосовує силові методи для розгону демонстрантів і затримання учасників. Протести почалися наприкінці грудня з виступів торговців і власників магазинів. Згодом до них приєдналися студенти та мешканці регіонів. Люди відкрито говорять про наслідки економічної політики — інфляцію, перебої з водою та електроенергією, знецінення заощаджень.
Економічна криза розвивається на тлі багаторічних санкцій і внутрішніх проблем управління. За оцінками економістів, фінансовий тиск на населення лише посилюється, що робить протести дедалі масовішими й менш контрольованими.
Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї публічно заявив, що країна «не поступиться ворогу», й закликав жорстко реагувати на виступи
Водночас президент США Дональд Трамп пригрозив втручанням у разі силового придушення протестів — заява, яка додатково загострила міжнародний контекст подій.
Британська газета The Times з посиланням на джерела повідомляє, що верховний лідер Ірану Алі Хаменеї нібито має запасний план на випадок різкого загострення ситуації в країні через масові протести. За цим сценарієм він може залишити Іран і виїхати до москви. За інформацією видання, 86-річний Хаменеї готовий покинути Тегеран разом із вузьким колом наближених — до двох десятків осіб — а також із членами родини. Серед них називають його сина Моджтабу, якого вважають одним із можливих наступників.
Як пише The Times, цей план розглядають на випадок, якщо армія та сили безпеки відмовляться виконувати накази, почнуть дезертувати або займатимуть нейтральну позицію щодо протестів. Співрозмовник видання в ізраїльській розвідці стверджує, що саме москва розглядається як найбільш імовірний варіант притулку. За його словами, інших країн, де Хаменеї міг би почуватися в безпеці, фактично немає.
Джерела також зазначають, що Хаменеї має особисту симпатію до путіна і вважає росію культурно ближчою до Ірану, ніж інші потенційні напрямки. Це, за словами співрозмовників, є додатковим чинником на користь саме цього варіанту. Окремо джерело в розвідці повідомило, що оточення верховного лідера заздалегідь займається фінансовими питаннями — збором коштів і підготовкою активів за кордоном — на випадок вимушеного виїзду, повідомляє Бабель
У різних містах жінки публічно підпалюють сигарети від зображень верховного лідера Алі Хаменеї.
Окремі акції протесту набули й таких символічних форм. Суть цієї дії не в провокації заради видовища, а в демонстративному знеціненні культу недоторканності влади. Для учасниць акції це спосіб показати відмову від страху й підпорядкування: образ лідера, який десятиліттями був символом абсолютної влади, перетворюється на побутовий предмет, позбавлений сакральності. У контексті Ірану, де будь-яка публічна неповага до верховного лідера може мати серйозні наслідки, такі жести є формою свідомого виклику системі.
Ця хвиля протестів стала найбільшою з часів масових виступів 2022 року, що почалися після смерті Махси Аміні. Тоді причиною стало насильство з боку поліції моралі, тепер — економічне виживання. Разом ці фактори формують стійке відчуття системної кризи, у якій соціальні, гендерні та економічні проблеми більше не існують окремо.
Раніше “Звістка” писала про права жінок в СРСР:
Також до теми:
