Влітку 2022 року 54-річний Енді Макдональд із містечка Клатскані в штаті Орегон вирушив із дружиною на окружний ярмарок і поскаржився, що почувається зле. Він і гадки не мав, що попереду — місяці лікарняних відділень, підозра на онкологію та діагноз, який лікарі бачать хіба раз у житті. Про це пише The Boston Globe з посиланням на видання The Washington Post.
Все почалося з нічної пітливості
Макдональд, колишній робітник лісопилки, живе з хворобою Крона — запальним захворюванням кишківника, яке він тримав під контролем препаратом «Гуміра», що пригнічує імунну систему. Тож коли з’явилися перші напади лихоманки, чоловік спершу подумав про черговий спалах хвороби.
«Це було дивно, — розповів він. — Я міг спати, і раптом підіймалася температура, а коли прокидався, простирадла були мокрі, наче хтось облив мене водою». Через кілька днів температура піднялася вище 39,4°C, чоловік почав втрачати орієнтацію та зневоднюватися. Дружина Бет відвезла його до лікарні в сусідньому місті Лонгв’ю.
Там лікарі вирішили, що це загострення хвороби Крона, призначили стероїди й відпустили додому. Але стан лише погіршувався: лихоманка не спадала навіть від постійного прийому парацетамолу, туман у голові не минав. У клініці містечка Скеппуз чоловікові порадили негайно їхати у великий медичний центр — Орегонський університет охорони здоров’я та науки (OHSU) у Портленді.
Сепсис, підозра на рак і мінус 40 кілограмів ваги
В OHSU Макдональд провів 12 годин у переповненому приймальному відділенні, поки лихоманка й озноб посилювалися. Зрештою йому діагностували сепсис — на підставі температури, прискореного серцебиття та підвищеної кількості лейкоцитівю Також ризначили внутрішньовенні антибіотики широкого спектра.
Через п’ять днів здавалося, що препарати діють, і чоловіка виписали. Але вага стрімко танула, не припинялися діарея та блювання — за час хвороби він втратив понад 18 кілограмів. «Були моменти, коли я молився про смерть», — згадував Макдональд. Під час відеоконсультації з гастроентерологом до розмови приєдналася дружина й прямо сказала: «Мені здається, він помирає, він просто у якомусь відключеному стані».
Чоловіка знову госпіталізували — цього разу вже з сухим кашлем і білим пінистим харкотинням. До лікування залучили гастроентерологів, онкологів, пульмонологів та інфекціоністів. Йому знову давали антибіотики, потім змінили схему, підозрюючи атипову пневмонію. За п’ять днів препарати скасували: стан лише погіршився.
Лікарка Лія Вернер, яка тоді працювала терапевтом в OHSU, розповіла, що команда провела десятки аналіз. Робили аналізи крові й сечі, люмбальну пункцію, КТ грудної клітки. Усе виявилося негативним — виключили грибкову пневмонію, туберкульоз, нетуберкульозні мікобактерії, лептоспіроз. У пацієнта були збільшені лімфовузли, рідина в плевральній порожнині, задишка, потреба в кисні та стрімка втрата ваги. Усе це наводило на думку про рак, можливо, лімфому. «Усі думали, що в нього рак легень, — сказала Вернер, яка нині очолює одну з громадських систем охорони здоров’я в Портленді. — Ми думали, що цей пацієнт помре». Чоловіка вже готували до бронхоскопії з біопсією.
Здогадка, яка все пояснила
Паралельно справу вивчав інфекціоніст Тім Менза, на той час — лікар OHSU, нині викладач медичної школи Вашингтонського університету. Спочатку випадок здавався йому незрозумілим. У плевральній рідині були лейкоцити, але жодних бактерій чи грибків аналізи не показували, вірусна панель також була чистою. «Це виглядало як інфекція, але поводилося не так, як щось із відомого нам», — пригадував Менза.
Одного вечора лікар затримався на роботі й вирішив ще раз детально розпитати пацієнта про будь-які нетипові контакти чи заняття останнього часу. З’ясувалося, що таких було чимало. Роки роботи на лісопилці без респіратора в запиленому середовищі. Упродовж останнього року — вживання непроточної джерельної води на власній ділянці. Зовсім нещодавно — демонтаж старого дерев’яного ґанку й ремонт кухні, де в стінах і утеплювачі виявилися сліди гризунів. Попри це, чоловік власноруч виніс близько 80 повних тачок старого утеплювача, прикриваючи обличчя лише спортивним баффом.
Крім того, діти Макдональда знаходили під старим ґанком рештки щурів, а собаки встигали покачатися серед них, перш ніж застрибнути в машину. Чоловік також копав землю екскаватором-навантажувачем для облаштування городу, змішуючи ґрунт із грибним компостом і піском. Це була «дуже запилена робота», за його словами. Додатково родина боролася зі скунсами, яких Макдональд відловлював і вивозив у пастках за межі міста.
Проаналізувавши всі можливі джерела зараження, Менза пригадав відому статтю в The New England Journal of Medicine про спалах хвороби серед дорослих на острові Мартас-Віньярд, які працювали з тримерами та газонокосарками на відкритому повітрі. Лікар припустив схожий стан у свого пацієнта й призначив додаткові аналізи крові та ПЛР-тест на широкий спектр бактерій. Результати підтвердили діагноз: легенева туляремія — рідкісна й потенційно небезпечна бактеріальна інфекція, смертність від якої без лікування сягає близько 30%, а серед людей із ослабленим імунітетом, як у Макдональда, — до 60%.
Що таке туляремія і чому її важко діагностувати
Збудник хвороби туляремія — бактерія Francisella tularensis — потрапляє в організм людини різними шляхами: через вдихання, вживання забрудненої води або контакт із зараженими тваринами, зокрема гризунами й кроликами. Через високу заразність і здатність поширюватися в аерозольній формі бактерію відносять до потенційних агентів біотероризму.
За словами Менза, в Орегоні щороку фіксують менш як 10 випадків туляремії, а 2022 року, коли захворів Макдональд, їх було лише два. У США загалом реєструють приблизно 100–200 випадків на рік — за даними Центрів контролю та профілактики захворювань (CDC), 2023 року їх було 196. «Я ніколи раніше не бачив випадку туляремії, — визнав лікар. — І відтоді теж жодного не бачив».
На думку Менза, до хвороби, найімовірніше, призвела сукупність контактів — вдихання бактерії під час демонтажу кухні із залишками гризунів або під час земляних робіт із забрудненим ґрунтом. Не виключені також скунси чи собаки. Оскільки імунна система Макдональда була пригніченою через лікування хвороби Крона, для зараження йому могло вистачити значно меншої кількості бактерій, ніж здоровій людині.
Діагноз одразу пояснив, чому попередні антибіотики не діяли: туляремія має природну стійкість до тих препаратів широкого спектра, які чоловікові призначали спочатку. На щастя, хвороба виліковна: Макдональду призначили ципрофлоксацин, і вже за кілька днів настало разюче поліпшення. Легені очистилися, вузли й рідина зникли, туман у голові розвіявся, і чоловіка нарешті виписали додому.
На прощання лікар Менза порадив пацієнту надалі використовувати належний захист — маску та рукавички — під час будь-яких робіт, пов’язаних із гризунами, скунсами чи іншими дикими тваринами. Сам Макдональд каже, що просто радий одужанню: «Добре, що вони це з’ясували. Починаєш цінувати те, що більше не почуваєшся хворим».
Ще про рідкісні медичні випадки:
