“Рибу ловимо, корівку тримаємо”: життя у селі, що потрапило в зону радіаційного забруднення після аварії на ЧАЕС
Жителі села Великі Озера на Рівненщині сорок років живуть на території, що після аварії на Чорнобильській атомній електростанції входила до зони обов’язкового відселення. На початку 90-х попри радіаційне забруднення, частина людей відмовилась виїжджати і залишилась у своїх домівках. Як нині живуть у селі, чи засівають поля, як відчувають наслідки аварії та з якими труднощами стикаються після скасування державних доплат — у матеріалі Суспільного.
69-річна Галина Міркевич показала, що зійшло на її городі. Жінка усе життя живе у Великих Озерах Дубровицької громади. Вона розповіла, що після аварії на Чорнобильській атомній електростанції село було в зоні обов’язкового відселення через сильне радіаційне забруднення:
“Не боялися, а що ж боятися. Її не видно. Саджаємо, їмо – так і живемо. І рибу ловимо, і корівку тримаємо, молочко маємо своє. Брали землю тоді дивилися (досліджували), молоко. Молоко було дуже забруднене. А зараз у нас зону забрали, пенсій не дають наших чорнобильськиих, так і живем”.
На початку 90-х років ХХ століття жителів Великих Озер і сусіднього села Великий Черемель переселяли на південь Рівненщини та в інші регіони.
Галина Міркевич та її чоловік вирішили залишитись. Вона зізналася, що нині боїться не радіації, а війни і морозів.
“Аби війна закінчилася, а до радіації вже звикли”.
У Великих Озерах — два озера. Місцеві розповіли, що влітку тут купаються жителі села і туристи. А воду частина людей нині п’ють із власних криниць. Утім так було не завжди, радіація вплинула на здоров’я кількох поколінь, зазначила місцева жителька пані Марія.
З її слів, після того, як держава скасувала доплати для жителів Великих Озер, як постраждалих унаслідок аварії на ЧАЕС, жити тут стало тяжче:
“У нас багато хворіє людей, багато таких, що повмирали. Є навіть маленькі діти, які помирають від онкологічних захворювань. Багато лікуються в онкологічних диспансерах. Держава забрала ці пенсії, незважаючи на те, що ми вважалися мешканцями обов’язкового віднселення”.
На подвір’ї гімназії, що у центрі села, граються діти. Нині у закладі навчаються 120 учнів, повідомила директорка Марія Харкевич:
“Сюди доїжджають діти з Великого Черемеля, село сусіднє, там уже філія наша — початкова школа залишилась, і ми довозимо 28 діточок. Наше покоління було таке, що не мало такої імунної системи захисної. Багато хворих. А вже у наших діточок, цих малесеньких — то й ще гірше. Вони блідненькі. Дуже вразлива категорія — ці діточки. Думаю, що радіація дала своє. Це однозначно”.
