З буковинцем Едуардом Назарієм обірвався зв’язок 45 місяців тому. Його дружина Катерина відразу почала пошуки. Згодом від інших бійців, яких звільнили з неволі, дізналась, що вони були в одній колонії з Едуардом. У жовтні 2023 року у Координаційному штабі статус зниклого змінили на полоненого. Але, де Едуард зараз, — невідомо, бо колонію розформували, а полонених перевезли в тюрми вглиб Росії – в Уфу, Башкірію, Урськ.

Едуард після початку повномасштабної війни служив у ТЦК в Чернівцях. Згодом був прикомандирований до 24-ї бригади імені Короля Данила. Воював на Луганщині. Суспільне телефонувало представнику Координаційного штабу з питань поводження із військовополоненими Олегу Слободянику, аби дізнатися офіційний статус та інформацію про Едуарда. Однак Слободяник відповів, не може це коментувати, бо не поширюють персональні дані бійців. Водночас в особистому кабінеті Катерини, як дружини бійця, є інформація, що статус Едуарда змінений з “безвісти зниклого” на “полоненого”. Історія Катерини про пошуки коханого – у матеріалі Суспільне Чернівці.

“Дивлюся на карту, а там – оточення”

Після початку повномасштабного вторгнення Едуарда Назарія мобілізували й він почав служити в ТЦК. Раніше чоловік також був в АТО. Його дружина Катерина Назарій каже, спершу зраділа, що чоловік служитиме, не покидаючи міста, проте згодом його направили на Луганщину.

“Починаю дивитися на карті DeepState, а там – оточення. Три тижні він не виходив на зв’язок. Потім о першій ночі – від нього відеодзвінок. Розповідав, що бачив смерть. Бачив загибель і, що це дуже страшно. Він знав, що буде боляче, що це війна, але не думав, що настільки”, – розповідає Катерина.

Едуард Назарій (праворуч) з побратимом. Фото: Катерина Назарій

Згодом Катерині повідомили, що Едуард зник безвісти. Тоді в одному з російських Telegram-каналів жінка побачила відео, на якому впізнала деяких побратимів чоловіка і подумала, що Едуард загинув. Розповідає, що найважче було розповісти про це його батькам. У той день мати Едуарда спершу подумала, що Катерина прийшла розповісти про повернення військового додому.

“Мама летіла з такими емоціями шаленими. Вона летить і оглядається, шукає його очима. А я стою, мене саму трусить. Я не знаю, як їй маю зараз це сказати. Вона побачила, який я маю вигляд, і просто посеред двору впала на коліна, почала плакати, казала: “Ні, не кажи це”. Як я маю їй сказати, що загинув її єдиний син?” – каже Катерина.

На іншому відео впізнала його в полоні

Жінка продовжувала стежити за Telegram-каналами й натрапила на фото з того ж місця, яке бачила на відео й де нібито загинув її чоловік. Тоді Катерина помітила, що серед тіл військових було порожнє місце, там, де на її думку, міг бути Едуард. Тоді в жінки з’явилася надія, що чоловік живий.

Пізніше на відео зі Свердловської колонії на Луганщині Катерині здалося, що одна з постатей в кадрі – Едуард. Розповідає, що тоді родичі ставились до цього скептично, адже видно було лише обриси голови чоловіка. У службі МВС теж сказали, що якість відео занадто погана для проведення експертизи.

Через пів року Катерина знайшла звільненого з полону військового, який теж перебував у Свердловській колонії. Він розповів про умови й підтвердив, що бачив Едуарда.

“Він мені каже: “Ну жарти в нього [Едуарда] такі дурні”. І я думаю: “Мій, точно мій”. Тому що я завжди йому кажу, що в нього почуття гумору якесь дивне. Але зараз так за ним сумую, за тим дурним почуттям гумору”, – розповідає Катерина.

Згодом колонію розформували, а полонених перевезли в інші місця. Тож зараз Катерина не знає, де її чоловік.

Представник Координаційного штабу з питань поводження із військовополоненими Олег Слободяник Суспільному повідомив, що організація не може коментувати подробиці щодо Едуарда, оскільки це буде поширенням персональних даних. Водночас в особистому кабінеті Катерини, як дружини бійця, є інформація, що статус Едуарда змінений з “безвісти зниклого” на “полоненого”.

“Завжди питаю про всіх, а не лиш про свого чоловіка”

Катерина – координаторка родин військовослужбовців 24-ї окремої механізованої бригади. Жінка розповідає про полонених й за кордоном: вона була, зокрема, у Ватикані, Європарламенті, Польщі та Швейцарії. Каже, що завжди розповідає про проблеми військовополонених в цілому, а не лише про свого чоловіка.

Родичі та близькі українських полонених поблизу Міжнародного Комітету Червоного Хреста у Швейцарії. Фото: Катерина Назарій

За словами Катерини, найбільше їй хотілося б підтримки від органів та структур, які долучені до пошуку та визволення українських полонених. Водночас розуміє, що ніхто не може так само прагнути знайти військового в полоні, як його родина та близькі.

“Він – людина, за яку варто боротися”

Катерина каже, поруч з Едуардом завжди спокійна, а без нього – навпаки. Подружжя познайомилося на роботі.

“Тоді я була після неприємних стосунків і хотіла побути одна. І якось воно так все закрутилося, що я сама не зрозуміла. Подумала, що може вже й готова. Він помічав найменші дрібниці”, – розповідає Катерина.

Катерина та Едуард Назарій. Фото: Катерина Назарій

За рік Едуард освідчився, а цьогоріч виповнюєть пʼять років, як вони у шлюбі. Жінка розповідає, що часто уявляє момент зустрічі на обміні, але не знає, як це відбудеться насправді.

“Я не знаю, що ми будемо робити. Не знаю, в якому стані він повернеться, тому що 45 місяців – це дуже великий термін. Я готова до того, що він може не бути здоровим. Я готова до того, що на мене буде чекати ще одна боротьба. Це – та людина, за яку варто боротися”, – каже Катерина.