Бера, Франція – Дванадцятеро літніх французів на заході країни відмовляються зустрічати старість на самоті. Не хочуть вони й доживати дні в будинках догляду — передусім через значну кількість скандалів із жорстоким поводженням у них. А натомість взяли ситуацію у свої руки: купили будинок, оселилися разом і переконують, що вихід на пенсію не означає відходу від життя. Мрія, кажуть, трохи утопічна, але більш ніж реальна.
Якщо у вас не відкривається відео, вимкніть блокування реклами або перегляньте його на YouTube.
Експеримент La Ménardière — це проєкт спільного проживання в селищі Бера, за 40 км від Тулузи, пише RFI.
У суботу, під час обіду, шестеро з дванадцятьох нинішніх членів команди збираються на кухні навколо великого дубового столу. Смачний обід вони готували разом. У каміні потріскують дрова.
Смакуючи запечену курку з гарбузом та потягуючи келих-другий червоного вина, вони заводять спільну тему — якомога довше уникати будинку для літніх людей.
«Це як в’язниця для старих», — каже 66-річна Сільві Веттер, яка переїхала у La Ménardière рік тому.
Женев’єв Дюкурті, яка багато років працювала медсестрою в закладах догляду, погоджується. «Немає ані часу, ані грошей, людей уже неможливо доглядати належно», — каже медсестра.
Ці думки перегукуються з нещодавнім дослідженням, яке показало, що до 80% французів негативно ставляться до будинків для літніх людей. Автори дослідження говорять про «колективну тривогу» щодо старіння в системі, яку вважають «погано пристосованою, дегуманізованою і такою, що доживає останні дні».
Альтернатива інституційному догляду
Саме ця спільна тривога й спонукала їх створити La Ménardière. Проєкт — дітище Анн-Марі Фокон і Мішеля Малакарне, які 30 років тому заснували кооператив незалежних кінотеатрів Utopia.
Мета пари проста й водночас радикальна: жити й старіти разом, роблячи внесок у життя спільноти якомога довше, та відтермінувати момент або взагалі уникнути потреби переходити під опіку та інституційний догляд.
Ідея народилась 2018 року.
«У Le Monde була стаття про те, що Франція погано поводиться зі своїми літніми людьми», — згадує Фокон.
За кілька місяців, після публічного показу комедії про альтернативний спосіб життя «Разом», у якій літні друзі оселяються жити спільно, Фокон та Малакарне вирішили діяти.
У 2019 році вони взяли кредити, щоб придбати La Ménardière — триповерховий особняк кінця XVIII століття в центрі Бера, містечка з населенням 3 000 людей. Будівлю придбали за 1,1 млн євро.
«Місце, де ми рухаємося вперед»
Перший поверх спільний: тут є кухня, вітальні, кімната для зустрічей, бібліотека й кінозал. На горішніх розташовані окремі апартаменти. На території в 2,5 гектара є також басейн, спортзал, город, а ще тут живуть кілька курей.
Веттер, яка переїхала сюди після розлучення, має в розпорядженні 31 квадратний метр — невелику кухню, ванну та простору кімнату.
«Я також маю доступ до всього саду, усього першого поверху й басейну. Я шукала новий життєвий проєкт. Я не думала про старість. Коли я приїхала сюди, для мене було важливо щось будувати», — каже француженка.
Ідеться не лише про спільне старіння під одним дахом. Спільнота також працює над культурними проєктами, що мають визначений політичний вимір.
«Ми намагаємося, можливо, трохи змінити світ — подати людям ідеї й створювати зв’язки. Це проєкт не лише для літніх людей, а для суспільства загалом», — говорить Малакарне, якому 83 роки.
Він є найстаршим мешканцем, повільно пересувається між кімнатами, але його бойовий дух не згасає. Малакарне описує La Ménardière як будинок, «що перейшов у наступ».
«Поняття пенсії передбачає поразку, тоді як ми досі завжди були в наступі, а це синонім перемоги. Це не будинок для літніх людей. Це місце, де ми рухаємося вперед, де хочемо допомогти побудувати новий світ», — говорить він.
Справедлива економічна модель
Книга 2023 року «Могильники» (Les Fossoyeurs), яка викрила зловживання щодо літніх людей у деяких найбільших будинках догляду Франції, лише зміцнила переконання Фокон і Малакарне в тому, що має існувати альтернатива індустрії догляду, орієнтованій на прибуток.
«Книга показала, що у Франції є справжня проблема: на старих людях заробляють. Дуже часто багато закладів пропонують послуги, які просто не відповідають тим грошам, що вони беруть», — каже Фокон.
«Тож наша ідея полягала в тому, щоб продумати економічну модель, яка була би справедливою, із більшою повагою до людей і дозволяла тим, хто не має великих статків, жити краще й приємніше», — пояснює вона.
Кожен учасник сплачує вступні 20 тисяч євро, а також 70 тисяч для погашення кредитів і фінансування ремонтів. Цю суму повертають, якщо людина виїхала, а в разі її смерті — віддають родині. Щомісячна оренда житла становить 14 євро за квадратний метр.
Ерік і Бріжит Кебо вирішили звести власний будинок на одній із ділянок у парку.
«Ми ніколи не жили в квартирі, тож, думаю, це було би для нас надто складно», — каже Ерік. Оренда їхнього будинку коштуватиме близько 1 100 євро на місяць, що, за його словами, є «конкурентною ціною для цього регіону».
Подружжя зацікавилося проєктом після того, як їхні батьки померли в складних умовах.
«Це був величезний стрес, і ми хотіли вберегти наших дітей від того самого», — каже Ерік.
«Коли хтось із нас піде, ми не будемо самі — поруч буде спільнота», — додає Бріжит.
Від кожного очікують посильної допомоги в побуті та управлінні La Ménardière. Ерік, колишній інженер, обізнаний в механіці, електриці, обслуговуванні, інтернеті та бухгалтерії. Бріжит захоплюється садівництвом.
«Ми сперечаємося часом, але ми намагаємося знаходити рішення і терпляче ставимося до відмінностей одне одного», — реалістично оцінює виклики спільного проживання Бріжит.
Відкритість до громади
La Ménardière не ізольований анклав, його мешканці взаємодіють із ширшою громадою. Дві кімнати здають у форматі bed and breakfast, що дає прибуток. Школярі приходять бігати кроси в парку. Стайні просто неба влітку використовують для концертів, вистав і щомісячних кінопоказів. А взимку всі заходи проводять у приміщенні.
За даними масштабного дослідження 2024 року, близько 12% людей у Франції відчувають самотність, і цей показник зростає з віком. Малакарне каже, що звернення до таких людей — також частина їхньої місії.
«Деякі з тих, хто приходить до нас, здається, так сильно страждають від самотності, що ми кажемо собі: ми боремося й за них, за їхнє право на існування. Тож це також проєкт проти самотності», — пояснює він.
Водночас мешканці не мають ілюзій щодо майбутнього. Хвороби та втрата самостійності неминучі. Дюкурті, колишня патронажна медсестра, каже, що місце обирали, ураховуючи це.
«Ми свідомо вибрали містечко, яке не ізольоване, де є медичний центр, аптека та служби догляду вдома. Ми розуміємо, що нам знадобиться стороння допомога і що ми не зможемо робити все самі», — пояснює вона.
Та вони прагнуть якомога довше відкладати варіант із будинком для літніх людей.
«Ідея в тому, що в цьому місці ми підтримуємо одне одного, — каже вона. — Коли Мішель або Бріжит уже не зможуть приходити на кінопокази, ми підемо до них у кімнати, щоб пограти в карти або подивитися фільми разом».
Утопічна мрія
La Ménardière може прийняти до 20 мешканців. Відбір суворий. Кандидати приїжджають на пробні вихідні, а якщо вирішують приєднатися, проходять шестимісячний випробувальний період.
Анна Гілмартін, 74-річна колишня соціальна працівниця з Великої Британії з ірландським паспортом, серйозно зацікавилася проєктом і провела там тиждень у листопаді.
«Я жила в буддистських громадах в Англії та Франції, мені подобається спільне життя. Культурний складник La Ménardière також дуже приваблює».
А втім, вона все ще вагається:
«Я не впевнена, що можу щось дати цьому проєкту. Я не дуже витривала, а їм потрібні міцні люди». Вона також додає, що відсутність громадського транспорту в Бера є ще однією проблемою.
Для Фокон ця невизначеність — невіддільна частина експерименту.
«Це скромна й трохи божевільна мрія. Справді утопічна мрія. Чи вдасться нам? Ми не знаємо. Але важливо намагатися рухатися до найкращих можливих стосунків і підтримувати одне одного так довго, як зможемо, щоб кінець життя був лагідним», — каже вона.
