Після багаторічної війни проти ІДІЛ, Сирія досі не оговталася від наслідків. Особливо гострою залишається ситуація навколо таборів, де утримуються жінки ІДІЛ, які були пов’язані з бойовиками, та їх діти. Для тих, хто вже зараз міркує про розвиток подій після війни в Україні, ситуація в сирійських таборах — не лише далека трагедія. Це етична дилема, оскільки ніхто не готовий відповісти — як бути з тими, хто пережив війну, але не завжди був її невинною жертвою?
“Звістка” зібрала матеріали про тих, хто потрапив в пастку невизначеності після війни. Про етичні дилеми, на які світ досі не має однозначної відповіді.
Після падіння так званого «Ісламського халіфату» у 2019 році, понад 60 000 осіб — жінок і дітей, пов’язаних із бойовиками ІДІЛ, опинилися в таборах на півночі Сирії. Найбільш відомі з них — Ель-Хол (al-Hol) і Рож. Ці табори, розташовані під контролем курдських сил (SDF), стали місцем гуманітарної катастрофи та етичних протиріч, які не вщухають і до сьогодні.
Хто є жінки ІДІЛ: злочинниці чи жертви?
У таборах утримуються жінки з понад 60 країн, включаючи Францію, Німеччину, Великобританію, Казахстан, Узбекистан, 
Україну, росію та США. Більшість із них виїхали до Сирії у період 2013–2016 років — часто добровільно, слідуючи за чоловіками або під впливом радикальної пропаганди.
Деякі з них щиро вірили в побудову ісламської утопії. Проте багато хто опинився втягнутим силоміць або під загрозою насильства.
Разом з тим, деякі жінки відігравали активну роль у структурі ІДІЛ — працювали в “поліції моралі” (бригада Аль-Хансаа), проводили облави, контролювали поведінку інших жінок, брали участь у релігійній пропаганді, утримували язидських жінок у рабстві.
Катастрофічні умови в таборах
Станом на 2025 рік у таборах досі перебувають понад 40 000 осіб, з них — більшість діти. Умови проживання наближені до гуманітарної катастрофи:
- відсутність доступу до медицини;
- поширення інфекційних хвороб;
- брак чистої води й їжі;
- високий рівень насильства всередині табору;
- часті смерті, в тому числі дітей, через спеку, холод, травми, відсутність меддопомоги.
Human Rights Watch та Amnesty International повідомляють, що утримування людей в Ель-Холі та Рожі — це не просто гуманітарна криза, а порушення міжнародного права, включно з Конвенцією про права дитини.
Репатріація: хто повертає своїх громадян
Станом на 2025 рік репатріація жінок і дітей із таборів Ель‑Хол та Рож залишається надзвичайно повільною, попри значний міжнародний тиск. За оцінками ICCT, у таборах Сирії перебуває приблизно 26 000 іноземців, серед яких щонайменше 17 000 — діти, багато з них — без звинувачень, у порушеному гуманітарному та юридичному середовищі.
Кращим прикладом активних дій є Франція, яка регулярно репатріює групи жінок та дітей. У січні 2023 року до країни повернули 15 дорослих жінок і 32 дитини, затримані в таборі Ель‑Хол. Дітей передали соціальним службам, жінки були взяті під варту або проходять наглядові процедури.
Ще в липні 2022 року Франція офіційно повернула 16 жінок і 35 дітей із сімей терористів з табору Рож. Цей крок став частиною виконання рішень ЄСПЛ і реакцією на притиск суспільства та правозахисних організацій.
Казахстан продовжує вважатися лідером за кількістю репатріацій. Хоча детальну статистику за 2025 рік знайти складно, попередні фази програми «Жусан» повернули понад 600 громадян (з них понад 150 — жінки ІДІЛ, більше 400 — діти), які проходили програми реабілітації й дерадикалізації. ООН високо оцінила цей підхід як зразок системного гуманітарного реагування.
Особисті історії:
Мухаммад шукає сина (Швеція)
Історія, опублікована Al Jazeera у травні 2025 року, розповідає про Мухаммада — батька, який понад шість років намагається з’ясувати долю свого сина Аміна, котрий у 16 років покинув Швецію, щоб приєднатися до ІДІЛ. Після падіння халіфату у 2019 році Аміна востаннє бачили у Сирії, після чого його слід зник.
Складність ситуації посилюється ще й тим, що в Аміна була дружина з Європи — вона народила дитину вже в таборі. Її також утримують без суду в Ель-Холі. Таким чином, Мухаммад намагається знайти не тільки сина, але й онука, якого ніколи не бачив.
«Мене не цікавить ІДІЛ. Я просто батько. Я хочу знати, чи мій син мертвий, чи живий. Більше нічого», — каже він у розмові з журналістами.
Шаміма Бегум (Велика Британія)
Шаміма поїхала до Сирії у 15 років разом з двома подругами зі Східного Лондона. Вийшла заміж за бойовика ІДІЛ, народила
трьох дітей, усі з яких померли. У 2019 році її знайшли в таборі Аль-Хол. Вона наполягає, що була дитиною, яку використали, однак Велика Британія позбавила її громадянства.
«Я не кажу, що я невинна. Я лише прошу другого шансу», — заявила вона в інтерв’ю BBC.
Года Мутхана (США)
Года Мутхана, жителька штату Алабама, переїхала до Сирії в 2014 році, коли їй було 20 років. Спочатку вона поширювала
заклики до тероризму у соціальних мережах, але згодом, перебуваючи в таборі Рож, висловила жаль і заявила, що була маніпульована ІДІЛ. Зараз вона хоче повернутись до США — навіть готова відсидіти термін у в’язниці — і допомагати іншим уникнути повторення її долі. Вона утримується разом із малолітнім сином у таборі, а уряд США скасував її громадянство у 2016 році.
Цитата Мутхани: «… сподіваюся, що Америка не вважатиме мене загрозою… я нормальна людина, яку колись обманули».
До репатріації вона закликала через адвоката і родину, які підтримують її повернення та соціальну адаптацію.
Водночас ми маємо розуміння, що частина цих жінок може становити реальну загрозу безпеці. Вони могли брати участь у терористичних структурах, пропаганді та злочинах проти людяності. Саме тому питання репатріації та відповідальності потребує зваженого і багаторівневого підходу. Як правильно вчинити — це тема для довгої і складної суспільної дискусії, яка стосується не лише юриспруденції, а й моралі.
Ці питання виходять за межі Близького Сходу. Вони стосуються кожної країни, яка переживає наслідки війни. Як діяти далі — кожна країна вирішує окремо. І ці рішення показують, чи навчилося суспільство робити висновки з воєн.
Читайте також:
